Анна ніколи не могла уявити, що в дев’ятнадцять її життя перекрутиться так різко і боляче. Вона мріяла про навчання, свободу, подорожі. Але одного ранку батько покликав її до свого кабінету — обличчя бліде, руки тремтять.
Саме там вона дізналася невимовне: сім’я на межі повного краху. Їхній старовинний виноградник, земля, дім — усе було під загрозою. А в центрі цього кошмару стояло ім’я, яке вимовляли пошепки: Тарік Ібн Рашид, мільярдер, володар готелів, колекціонер мистецтва, людина з примхами й контрактами, від яких “не відмовляються”.
Та цього разу він не хотів ні землі, ні вина, ні маєтку.
Він хотів Анну.
І угода вже була підписана.
Борги — списані.
Її свободу — продано.
Наступного дня вона летіла до Марракеша. Без права повернення.
ПАЛАЦ: МІСЦЕ КАЗКОВЕ… ТА ВІДЧУТТЯ, НІБИ ТИ В ПОЛОНІ
Палац зустрів Анну блиском — мармурові колони, фонтанні тераси, запах жасмину в повітрі. Але в цій розкоші було щось холодне.
Слуги уникали її погляду.
Юристи мовчки стежили за кожним кроком.
Двері здавалося надто важкими, щоб їх можна було відчинити самостійно.
Їй показали кімнату — розкішний покій, застелений пурпуровим шовком — і стримано нагадали, що шлюбна ніч відбудеться сьогодні.
Анна ще сподівалася, що все це — лише формальність. Що шейх, у свої 75, шукає просто супутницю, а не юну дружину.
Але погляди навколо говорили зовсім інше.
КОЛИ НАСТАВ ВЕЧІР, У ПОВІТРІ ПОВИСЛА НЕВИМОВНА ТРИВОГА
Ліхтарі загорілися на подвір’ї, і здавалося, що повітря стало густішим.
Наче сам палац затримав подих.
Анна сиділа на краю ліжка в легкій білій сукні. Її руки тремтіли, серце калатало так сильно, ніби хотіло вирватися з грудей.
І в цей момент двері відчинилися.
Тарік Ібн Рашид.
Величний.
Холодний.
Безжально спокійний.
Його темні очі, спрямовані на неї, були мов гострий ніж.
— «Зніми все.» — пролунав його низький голос.
Анна зблідла. Ноги підкошувалися. Але вона підкорилася, бо не мала вибору.
Шейх ліг поруч.
І тиша стала такою густою, що, здавалося, її можна різати.
І тоді…
❗ ОДИН ЄДИНИЙ ЖЕСТ, ЯКИЙ ПЕРЕВЕРНУВ УСЮ ІСТОРІЮ ❗
Він підняв руку…
і поклав на ліжко запечатаний документ.
— «Прочитай.»
Анна з тремтінням розгорнула аркуш.
Те, що вона там побачила, змусило її заніміти.
Це був не шлюбний договір.
Це був договір про свободу.
Дата — завтрашня.
Підпис — його.
Юридична сила — повна.
— «Я не купував жінку,» — сказав він тихо. — «Я хотів знати, чи це твій вибір. Якщо завтра ти скажеш хоч слово — ти підеш. І весь маєток твоєї родини стане твоїм.»
Анна не знаходила слів.
Шейх продовжив, втомлено й майже сумно:
— «У моєму віці вже не шукають володіння. Шукають правду. Твоя сім’я тебе не питала. Я — питаю.»
Після цих слів він просто вийшов, залишивши її в повній розгубленості.
ПАЛАЦ ОНІМІВ, КОЛИ ВІН ОГОЛОСИВ ЇЇ ВІЛЬНОЮ
Вранці все змінилося.
Слуги стояли вражені.
Юристи втратили дар мови.
Шейх офіційно заявив:
— «Вона йде вільною. І її маєток — повертається їй.»
Це було немислимо.
Ніхто ніколи не бачив, щоб Тарік Ібн Рашид поступився хоч чимось.
Анна поїхала, не вірячи, що це реальність.
Але найнеочікуваніше ще чекало на неї попереду…